Сергій Кисленко — український футболіст, гравець клубу "Нива" (Тернопіль), що грає в першій національній лізі. Його номер — 9, позиція — форвард (нападник).

Інтерв'ю з ним вийшло у газеті "Вісті Зміївщини" до Всесвітнього дня футболу

Сергію 23 роки, він родом з села Таранівка Зміївської громади. У футбол грає з дитинства, а в останні роки дає своїм землякам чимало приводів ним пишатися.

Зокрема й те, що сьогодні він є кращим бомбардиром своєї команди. Кисленко забив у цьому сезоні 8 м’ячів за "Ниву" у 20-ти матчах у першій лізі.

Таранівці наразі ретельно стежать за футбольною кар’єрою свого земляка.  Ми вирішили, що це — гарний привід поставити йому кілька запитань. Тим більше, що зовсім нещодавно, а саме 10 грудня, у світі відзначався День футболу.

— Сергію, у скільки років ви почали грати в футбол? Чим вас захопила ця гра?

— У шість років все почалося. Змалку я захопився футболом, буквально жив ним. У селі ганяли м’яч з друзями, а потім потрапив "до рук" свого першого тренера Миколи Пільгуя, в секцію футболу.  Можна сказати, що у мене футбольної школи як такої не було, і саме Микола Володимирович навчив мене багатьом премудростям цієї гри, за що я йому щиро вдячний.

Коли навчався, їздив грати за шкільну команду. Тренували мене тоді Олександр Миколайович Колінко і Володимир Васильович Матасов. Вони теж багато чому мене навчили.

— Вас одразу поставили на позицію нападника?

— Щонайшвидше так, адже забивати я любив завжди!

— На юнацькому рівні ви грали за  аматорський "Геліос", а потім одразу потрапили у ФК "Львів", який грав у другій національній лізі. Як так сталося? І чи це було свідоме бажання поїхати з Харкова?

— Спочатку я грав за ДЮШС-9 в тренера Сергія Геннадійовича Смикалова. Виступав за своє село Таранівка в районній першості. Ще з друзями їздив на турніри з мініфутболу.

Якось мене набрав Олександр Щербінін. І сказав, що хоче, щоб я чогось у житті добився.

У 2016 році я поїхав до Анатолія Серьогіна в "Геліос". В його складі на області за 10 ігор забив 10 голів.

А потім була створена команда "УФК-Олімпік", ми грали на юніорському рівні в чемпіонаті України U-19. Тренували команду Олексій Олексійович Чобан і Андрій Андрійович Дикань, я й по сьогодні відчуваю їхню школу.

У турнірі я наколотив голів, і ми поїхали на Закарпаття, грати у фінальному раунді чемпіонату України. У фінал вийшли, крім нас, ФК "Львів", ФК "Черкаси", ФК "Суми". Львів’янам я забив два голи і дуже сподобався їхньому тренеру.

Але після цього фіналу в Закарпатті я приїхав додому й одразу рушив на збори в "Олександрію", до Андрія Сергійовича Купцова. Два тижні потренувався, а потім ми вирішили, що я таки поїду  до ФК "Львів", бо тренер мене дуже хотів.

Ось так і склалася моя футбольна кар’єра.

— Сьогодні ви — гравець першолігової тернопільської "Ниви". Після першого кола ви лідируєте по виграних єдиноборствах на другому поверсі та  є в числі кращих бомбардирів чемпіонату.  Узагалі — як вам більше подобається забивати? І чи є бажання очолити рейтинг?

— Нападник має забивати! І я отримую від цього неабияке задоволення.

— Колись вас не взяли в "Металіст",  а в цьому сезоні ви йому вже забивали… І які відчуття це у вас викликало?

— Матч між нашими командами відбувся 2 жовтня, ми тоді не виграли, але я забив! Емоції були — супер! Я мріяв зіграти на стадіоні "Металіст", а вийшло, що ще й забив.

(До речі, це був 19-й офіційний м’яч Кисленка за "Ниву" — Авт.).

— Хто є вашими кумирами у футболі?

— Андрій Шевченко та Карім Бензема (французький футболіст алжирського (кабільського) походження. Виступає на позиції нападника за мадридський "Реал" і національну збірну Франції — авт.).

— А за яку команду вболіваєте?

— Подобаються англійський "Ліверпуль" і, звісно, мадридський "Реал".

— Напевно, ви спостерігали за цьогорічним врученням "Золотого м’яча". Так Мессі чи все-таки Левандовські?

— Хотілось би, щоб цього року Золотий м’яч отримав Левандовські, він заслужив. Але Мессі — є Мессі…

— Розкажіть трохи про вашу родину, будь ласка.

— Мій брат Владислав, йому 15 років, теж займається футболом. І мріє про професійну кар’єру. Мама працює акушером, вона медичний працівник. А батько — підприємець.

— Дякую, і удачі вам на футбольних полях України.