Футбольний клуб "Нива" (Тернопіль). Офіційний сайт

Клубне життя
22/02/2018
Андрій Капелян: "Перехід у "Ниву" — це крок вперед"

Нападник Андрій Капелян, який днями підписав контракт із "Нивою", розповів про період у донецькому "Шахтарі", гол за збірну України та амбіції у новому клубі.

— Андрію, ти є вихованцем тернопільського футболу, але більшість ігрової кар'єри провів за межами рідного міста. Розкажи детальніше про команди у яких виступав.

— Розпочав заняття у Петра Ярославовича Старовського приблизно з 8-ми років. Чотири роки тренувався у Тернополі, після чого запросили у "Шахтар". Вперше поїхав туди на перегляд взимку, а потім знову влітку. Виступи у дитячо-юнацькій футбольній лізі України я розпочинав уже в Донецьку. Закінчив там академію, після чого отримав травму і дев'ять місяців був поза грою. У команду U-19 я не потрапив, а тому виступав за "Шахтар-3" у Другій лізі, де за два місяці зіграв сім матчів. Після завершення сезону, новий я розпочав у складі "Олександрії U-19". З "Шахтарем" у мене був довгостроковий контракт, а тому клуб відпускав лише у оренду. Проте в Олександрії я зіграв кілька матчів на старті чемпіонату. Сталось так, що не знайшов спільної мови із тренером. Довелося йти в оренду у ФК "Тернопіль". Розраховував закріпитись там, проявити себе у Першій лізі. У дебютній грі проти "Гірника" з Кривого Рогу мені вдалося забити гол, а команда зіграла внічию 1:1. Проте далі так успішно справи не складалися. Мене не бачили в основі, хоча я виходив регулярно на заміни. Зіграв по одному тайму у двох кубкових матчах проти "Шахтаря". Сезон завершився і я вирішив спробувати сили у дублях команд Прем'єр-ліги. Врешті зупинився на кропивницькій "Зірці", з якою уклав контракт позаминулого літа. У дублі тоді працював Даріо Друді, який згодом перейшов в основну команду, взявши мене із собою. Я тренувався з основою і от от міг дебютувати за "Зірку" у Прем'єр-лізі. Але Друді пішов з команди, а новий тренер мене у основі не бачив. Тому знову відправився у дубль, де зіграв загалом 32 матчі. Влітку спілкувався з тренером, який повідомив, що поки в основі мене не бачать. Хоча контракт був ще на півтори роки, але в дублі я залишатися не захотів.

— Повернемося до початку твоєї кар'єри. Що відчував, коли в зовсім юному віці їхав у протилежний кінець України?

— Спочатку переїзд у Донецьк я сприймав якось не серйозно. Вперше поїхав туди з татом, тиждень потренувався. Відчував себе добре. Був ще дитиною, тому, мабуть, не задумувався куди їду. Але прийшов час переїздити туди і мама відпускати не хотіла. У мене був варіант перейти в "УФК-Карпати". Я їздив з львів'янами на турнір у Польщу, добре себе проявив. Тож переді мною стояв вибір — Львів або Донецьк. Порадився з татом, який завжди мене підтримує. І ми вирішили обрати "Шахтар", де була краща школа, хороші умови. Тато сказав, якщо там не сподобається чи буде важко, то повернуся додому. Перший час, звісно, було непросто. Найперше це був мовний бар'єр, адже там доводилося говорити російською. Коли говорив українською, то на мене дивилися скоса, не розуміли. За домом теж сумував. Проте згодом звик. У перший рік чемпіонату України я забив у 18-ти іграх 17 колів, ставши кращим бомбардиром загалом в Україні. Я регулярно грав, забивав, відчував довіру з боку тренерів. Отримав звання кращого нападника, після чого почали викликати у юнацьку збірну України. Перший рік перебування у Донецьку був важким, але після того уже було бажання туди повертатися, грати там. Дуже все подобалося — поля, відновлення, інфраструктура. Там були всі умови для футболу і розвитку.

— У юнацьких збірних ти зіграв десять офіцйних матчів та провів один гол. Пам'ятаєш кому забив?

— Спершу мене викликали у команду U-15, але там офіційних матчів не було. Згодом грав у U-16 та U-17. Єдиний гол забив полякам у фіналі турніру. Зрівняв рахунок на останній хвилині і ми зіграли 2:2. А у серії пенальті вирішальний удар не реалізував. Тоді ми програли і посіли друге місце. Враження від фіналу були двоякі.

— У "Шахтарі" в той час було чимало талановитої молоді. З ким з відомих гравців перетинався?

— Разом тренувався та ріс з Коваленком та Зінченком. З Матвієнком теж, Борячуком. Мій хороший друг Піхальонок, який нещодавно перейшов у "Маріуполь".

— В той час було важко молодому футболісту пробитися в першу команду?

— Це було надзвичайно важко. Всі розуміли, що шансів дуже мало, але ми мріяли потрапити до основи. Коли команда жила у Донецьку, то клуб після закінчення академії підписував з гравцями довгострокові контракти. Вони не давали пропасти, відправляли по орендах у "Севастополь", "Зорю", "Маріуполь". У нас були впевнені, що гратимемо далі. Коли Донецьк покинули — все стало навпаки. Клуб уже не допомагав з працевлаштуванням. За гравця вимагали гроші. Тобі самому довелося шукати команду, яка б могла викупити твій контракт.

— Після того, як ти покинув "Зірку", які варіанти продовження кар'єри розглядав?

— Відверто кажучи, я втомився їздити по Україні. Хотілося бути вдома. Ще коли перебував у Кропивницькому, слідкував за виступами "Ниви" у Другій лізі. Приїздив на матчі у Вишнівець. Мені дуже сподобався ігровий стиль команди, як футболісти контролюють м'яч. Це більш сучасний футбол, далеко не той, який сповідували у ФК "Тернопіль". Тому вирішив спробувати сили у "Ниві", адже команда має амбіції, кваліфікованих тренерів та хороший тренувальний процес. Для гравців створюються відповідні умови. Я ще у дитинстві поїхав далеко від дому і розумію, наскільки люблю своє місто. Хочу грати у Тернополі.

— Оскільки ти місцевий, проблем із адаптацією у новому колективі, мабуть, не було.

— Багатьох хлопців я знав раніше, тому без жодних проблем. У "Ниві" дружній колектив. Все класно, мені дуже подобається. Футболісти усі приблизно одного віку, тому легко знаходимо спільну мову. В контрольних іграх не вистачало зіграності, але це прийде з часом. В команді багато нових футболістів, потрібно звикнути один до одного. На другому зборі будемо тренуватися на полях, тому взаємодія повинна покращитись.

— У перших контрольних матчах ти грав справа, а у грі з "Рухом" вийшов на вістрі атаки. Де почуваєшся комфортніше?

— Ще у "Шахтарі" гравців не прив'язували до конкретних позицій, а пробували на різних місцях. У збірну мене викликали як крайнього нападника, у Донецьку грав центрального. Буду грати там, де мене бачитимуть тренери і де буду максимально користим. Найголовніше для мене це мати постійну ігрову практику, не важливо на якій позиції.

— Чи не вважаєш ти перехід у чемпіонат Другої ліги з дубля команди Прем'єр-ліги кроком назад?

— Це ні в якому разі не крок назад, а лише вперед. У дублі я грав серед однолітків. У Другій лізі це вже дорослий футбол. Грати доводиться проти старших за віком футболістів, більш досвідченіших. Тим паче, що цього року у чемпіонаті доволі хороший рівень, є багато кваліфікованих команд. Тому для мене однозначно перехід у "Ниву" це крок вперед.

Прес-служба футбольного клубу "Нива"